Валентин Торба. «Вмію підкорятися» | Телерадіокомпанія "ВЕЖА"
На Прикарпатті вчителька фізкультури відгамселила ученицю Обласна міграційна служба передає низку функцій місцевим органам влади (ВІДЕО) У Міжнародний день театру іванофранківські актори планують здивувати глядачів незвичною постановкою (ВІДЕО) У кожному приміському селі буде дитячий садочок (ВІДЕО) Вперше в Івано-Франківську відбуваються міжнародні відкриті змагання з фігурного катання (ФОТО) Завершилася реєстрація для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні (ВІДЕО) В рамках акції “Чистий четвер” міський голова Руслан Марцінків та керівник комунального Департаменту Михайло Смушак проінспектували ранковий благоустрій Івано-Франківська (ВІДЕО) Журі “Тріумфу” має намір назвати лідерів економічного розвитку Івано-Франківську (ВІДЕО) Чимало іноземців потрапляють на Прикарпаття каналами нелегальної переправи мігрантів (ВІДЕО) В Івано-Франківському національному медичному університеті провели кастинг серед студентів-медиків для нового вокального шоу «Голос ІФНМУ» В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування Ми варті того, щоб бути дебютантами організації проекту «Креативна Європа» В Івано-Франківську відбувся Всеукраїнський технічний семінар з таеквон-до В Івано-Франківську презентували книгу «Національний реєстр рекордів України 2016» В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування
Головна / Культура / В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування

Валентин Торба. «Вмію підкорятися»

Приводом для написання цієї статті став мій діалог, а скоріше перепалка, в Facebook з одним із колишніх чиновників Луганщини, який залишив Луганськ і наразі перебуває на території, вільній від безладу окупантів. Колишній чиновник не соромиться виказувати свою ненависть до України, оприлюднюючи ненависні пости, погрожувати патріотам і при цьому розповідати, що ця ж Україна «йому болить» – фраза, знайома із передвиборчого ролику одного з відомих і неоднозначних політиків. Саме з таких персоналій – чиновників середньої ланки, які, як правило, вийшли із середовища комсомольців і 23 роки перебували на відповідних постах, брали хабарі, вирішували питання, долі, зрештою визначали курс країни, були її обличчям і при цьому відверто ненавиділи і Україну, і українців, – в певний момент була сформована каста, яка підклала міну під державність. І найстрашніше, що вони нікуди не поділися. Дехто з них переметнувся на бік «ЛНР» і «ДНР», а дехто причаївся на нашому березі і чекає на прихід «своїх». Деякі з них потім так само з’являються на посадах заступників та радників «міністрів» на окупованих територіях. Ми чуємо про єфремових і колеснікових, про королевських і добкіних, але нічого не чуємо про багатотисячну армію, з якої формувалися плотницькі й захарченки. Останніх дуже легко замінити, вони абсолютно контрольовані й залежні.

Російський блогер, керівник так званого Центру вивчення суспільних прикладних проблем Олександр Жилін (черговий шовініст і черговий «центр дослідження», які розробляли плани окупації і вербовки) нещодавно повідомив, що згаданий Ігор Плотницький був заарештований в Росії. Так це чи ні, достеменно невідомо, але те, що Плотницький перейшов у певних моментах межі, не лише «віджавши» заправки і супермаркети в Луганську, а й налагодивши торгівлю гуманітарною допомогою, – це факт. Факт принизливий навіть для покірних луганчан, яким продають їхню ж милостиню. Тому скоріше Плотницього викликали до Москви з метою «профілактичних бесід». Говорити про його усунення зарано – занадто корисний і підходящий він як для намісника окупованих територій.

Пам’ятаю, як влітку, а особливо у серпні, Луганськ опинився в інформаційному вакуумі. Заляканий, без бачення завтрашнього дня, під постійними обстрілами, з «комендантською годиною» і постійним страхом потрапити «на підвал». Тоді в Луганську з’явилася «нова» влада, яка насправді була зовсім не нова, а просто до того була на низьких ролях – заступники, виконавці, «збігай-принеси». Тепер вони – начальники, голови, командири ручних батальйонів, які не лише захоплювали міста, а й тримали в жаху місцевих. Вони – наймстивіші, найлютіші, адже за ними минуле дрібних злодіїв, покірних чиновників. У місті почало процвітати, як пліснявий грибок в сирому підвалі, стукацтво. У серпні з приходом чергової порції воєнізованих росіян на чолі «ЛНР» став той самий Ігор Плотницький – колишній торговець бензином і колишній чиновник середнього рівня, в автобіографії якого значиться дуже характерна фраза «умею подчиняться». Саме цей момент і став визначальний для того, щоб «хазяїнам» остаточно поставити на цього кремезного «міністра оборони», який до цього любив називати себе «солдатом Империи», а тупуватого і злодійкуватого єфремівського Болотова «по-хорошому» відправити в Росію.

Тоді ж на Болотова списали всі гріхи, на які не можна вже було закривати очей. В тому числі і мінометні провокації. Звичайно, офіційно про це ніхто не заявляв, але серед луганчан була поширена думка, що Болотов… продався «бандерівцям». Забита і перелякана маса жадібно ковтала ці чутки для того, щоб упорядкувати хаотичне нагромадження жаху та ідіотизму, що панувало навколо. Особливо цю «версію» підхопили бойовики низької ланки, руками яких загрібали бруд і пекло. Їм було потрібно виправдання своїх злочинів, відчуття того, що це не вони винні, а той, хто давав накази. Безумовно, у мирному середовищі, в офісах і весняних парках важко зрозуміти цю потворну логіку.

«Відправити в Росію» – це «покарання» для тих, хто проштрафився, але ще потрібен. Для них – покірних і чітко підпорядкованих – саме з літа почали розчищати дорогу, відстрілюючи конкурентів по «ополченню». Так, наприклад, у власному броньованому джипі спалили Бєднова на прізвисько «Бетмен». Багатогрішний, але вже мертвий «Бетмен» так само вдало підійшов для абсорбування і чужих злочинів. Вкотре в історії Луганщини настав час «умеющих подчиняться». І головною причиною того, чому Плотницькому дозволили прибрати Бєднова, полягала в тому, що останній саме підкорятися не вмів, незважаючи на своє минуле звичайного охоронця розважального клубу. І не тому, що Бєднов був таким нарваним, а тому що у нього просто не вистачало мізків усвідомити головний принцип виживання в тому кислотному середовищі – бути жорстоким і бути контрольованим. За кілька місяців, потрапивши «из грязи в князи», а точніше в ватажка бандитів, «Бетмен» просто втратив під собою ґрунт. Він не збагнув – тепер час влади контрольованих негідників, підпорядкованих Кремлю. Ці ставленики Москви, криваві поліцаї з номенклатурними обличчями – дзеркало підневільної «юзовки». «Князь» володіє холопами, але й сам кланяється в Москві цареві. Цар Московський – ось його гарантія на владу, а не народ, якого не варто й питати. Біда тому «князю», який буде питати народ, а не царя.

Коли ми говоримо про цих плотницьких, то начебто торкаємось якогось паралельного, вигаданого якимось маніяком світу. І саме тоді варто згадати про названого колишнього, а може, й теперішнього, чиновника, якому так «болить Україна», що він не соромиться демонструвати до неї відверту ненависть. Він знає, що Україна і надалі буде нараховувати йому пенсію, а люструвати його майже неможливо, адже в Україні навіть немає єдиного реєстру держслужбовців і суддів, щоб можна було перевірити, чи обіймає той чи інший плотницький наразі якусь посаду. Вони майже невловимі і, як комашня, дуже організовані між собою. І вони серед нас. Їх, повторюся, тисячі, і саме вони є найстрашнішою небезпекою для майбутнього України.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Scroll To Top