Олена Третяк. Феномен Грузії | Телерадіокомпанія "ВЕЖА"
На Прикарпатті вчителька фізкультури відгамселила ученицю Обласна міграційна служба передає низку функцій місцевим органам влади (ВІДЕО) У Міжнародний день театру іванофранківські актори планують здивувати глядачів незвичною постановкою (ВІДЕО) У кожному приміському селі буде дитячий садочок (ВІДЕО) Вперше в Івано-Франківську відбуваються міжнародні відкриті змагання з фігурного катання (ФОТО) Завершилася реєстрація для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні (ВІДЕО) В рамках акції “Чистий четвер” міський голова Руслан Марцінків та керівник комунального Департаменту Михайло Смушак проінспектували ранковий благоустрій Івано-Франківська (ВІДЕО) Журі “Тріумфу” має намір назвати лідерів економічного розвитку Івано-Франківську (ВІДЕО) Чимало іноземців потрапляють на Прикарпаття каналами нелегальної переправи мігрантів (ВІДЕО) В Івано-Франківському національному медичному університеті провели кастинг серед студентів-медиків для нового вокального шоу «Голос ІФНМУ» В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування Ми варті того, щоб бути дебютантами організації проекту «Креативна Європа» В Івано-Франківську відбувся Всеукраїнський технічний семінар з таеквон-до В Івано-Франківську презентували книгу «Національний реєстр рекордів України 2016» В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування
Головна / Культура / В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування
Олена Третяк. Феномен Грузії

Олена Третяк. Феномен Грузії

– «Откуда ви, дєвочки?»

– «З Украіни!»

– «Ну і как вам живьотся с російськім сосєдом?»

– «Ну і как вам живьотся с російськім сосєдом?» – невиховано повертаємо ми запитання від Весаріона Дарьяніаса йому ж. Випадково завітавши в сувенірну крамничку старого Тбілісі, зовсім про це не пошкодували. Весаріон виявився неабияким майстром ювелірної справи. Показав нам бивень мамонта і потім вироби з нього – ажурні накладки на ножі, рукоятки на кинджали, мундштуки для сигарет, масивні браслети з химерними орнаментами.  Наступною була велика морська раковина – зрізуючи шар за шаром, вивільняючи барви ракушки від молочного до темно-карамельного, витворював дивовижної краси камеї,  які згодом, оправлені сріблом, ставали підвісками, брошками, каблучками. Ми були просто в захваті! Розглядаючи всю цю красу і зітхаючи , продовжували неспішну розмову:

– «А, Ви з Криму? Забудьте… як ми Абхазію…»

Боляче це чути, рана ще настільки свіжа… Кримчанка Лєна, з якою нас звела  партнерська програма  IREX в Грузії, аж блідне від такої заяви. Замкнувши свою велику кримську квартиру з полотнами улюблених  художників і прихопивши з собою тільки рюкзак із самим необхідним, сподівалась повернутися туди незабаром, як тільки все заспокоїться… Скільки ще разів потому в різних розмовах  з грузинськими колегами – журналістами,  з продавцями чурчхели і вина на вуличних ринках,  з владою різних рівнів аж до Президента Грузії  Георгія  Маргвелашвілі, ми чули вислови про аналогії теперішніх подій в Україні з ситуацією в Грузії.

Старший співробітник програми в IREX в Грузії, яка опікувалась нами  в Тбілісі,  чарівна Майя Матешвілі  говорить:

– «Зараз я, з висоти своїх років чудово розумію, що сталося тоді в Грузії. Вони (минуле покоління) кожного дня потроху звикали до цієї ситуації і не розуміли, наскільки це була складна ситуація і коли всі зрозуміли, було вже пізно. І це класичний приклад, чому треба добре  знати  історію, і свою, і світову. Це один і той самий сценарій, який розігрується з невеликими варіаціями знову і знову на різних континентах і в різні часи. Але результат завжди один і той же, і тактика одна і та ж. І потім залишається тільки звинувачувати себе –  невже були настільки наївні, здавалося ж – освічені всі люди, але доля всякий раз якось зло жартує з нами».

Тоді, в далекому 1992-му  за один день Абхазія втратила тисячу триста своїх синів і дочок. Після вторгнення російських «миротворців»  абхазці зрозуміли, що треба все залишати і зберегти  бодай  своє життя. Вони вирушили в довгу і складну подорож через  Клухорский   перевал. Був листопад, місяць ще по-осінньому теплий для тих широт, але – ніби все було проти них – впав сніг, вдарив мороз і багато біженців вмерли від переохолодження. Але це ще не все. Коли військові побачили,  що колона  все ще  рухається  по Військово-Сухумській дорозі в напрямку до Грузії, вони підняли в повітря  винищувачі і довершили криваву справу. Збройний конфлікт 1992‑1993 років, за оприлюдненими даними сторін, забрав життя 4 тис. грузин (ще 1 тис. зникли безвісти) і 4 тис. абхазів. Близько 250 тисяч грузин (майже половина населення) були вимушені бігти з Абхазії.

Вже понад двадцять років Грузія живе без Абхазії. Ті, що лишились там, а їх небагато, позбавлені найнеобхіднішого, вони не мають медицини, закладів освіти, навіть за продуктами змушені ходити до Грузії. Проте, блок-пост пройти не так легко – кордон закритий російськими військами та їх найманцями. Жодних перспектив реінтеграції не видно. Виросло вже навіть нове покоління, яке звикло жити в «сірій» зоні. Грузинські колеги серйозно вважають, що з Кримом та частиною Донбасу нас чекає подібна історія.

На зустрічі в американському посольстві координатор грантових програм тендітна привітна Софія почала свій виступ і розплакалась. Виявилося, що вона з Сухумі і змушена була в одну ніч залишити все, щоб ніколи вже не повернутися в ті місця, де зробила перші кроки, де сказала перше слово рідною абхазькою мовою,  де знайшла перше кохання.

– «В стані шоку нас цікавлять тільки буденні речі – де спати, що їсти, як зігрітися, а потім на першій план виходить і все вирішує освіта – все можна почати з початку», – каже вона крізь зрадницькі сльози.

– «Намагайтесь залишити людяні стосунки» – вторить їй посол Америки в Україні Річард Норланд,  –  «з часом все вляжеться, а відбудовувати прийдеться не тільки споруди і дороги».

Легко сказати, подумала я, із всіх моїх численних російських і казахських однокласників і одногрупників – через специфіку батькової роботи довелось змінити кілька шкіл і два інститути – лишився всього один , з паралельного 6-го Б класу, якого я,  до свого стиду не дуже й пам’ятаю. Лише він один не розмовляє зі мною тоном старшого брата , а просто по-людськи запитує: що сталось, чи я жива-здорова, чи не постраждали мої діти й чоловік і каже фразу, від якої в мене з’являється маленька надія: «а то на наших каналах правди не увидиш». Лиш один, а я тішуся як ненормальна! Але ж один такі є!

Президент Шеварнадзе почав першій зменшувати кількість російських каналів в Грузії. Пізніше, в 2008 році було проведено соціологічне опитування, за результатами якого з’ясувалось, що 83% населення Грузії отримують інформацію через телебачення і тоді, за наказом Президента Михайла Саакашвілі телевізійні провайдери виключили російські канали із своїх мереж і тоді ж в школах припинили обов’язкове вивчення російської мови.

З того часу відбулось багато змін,  теперішній уряд не забороняє російське телебачення, але воно вже не має тотального пропагандистського впливу і ось мені видається, чому.  Населення країни розподілено наступним чином:  в Тбілісі проживають близько 1,5 млн., в  гірських, віддалених регіонах – понад 3 млн. мешканців, котрі розмовляють переважно  грузинською.  В Тбілісі грузинською розмовляє  90 %, англійською – близько 85%, а російською – біля 2%.  Тобто мешканці сіл ніколи й не довіряли російському телебаченню, а столичні мешканці, особливо їх молодша частина просто не розуміють російської мови.

До речи, треба зауважити, що Законом Грузії заборонені провладні засоби масової інформації,  практично всі ЗМІ в Грузії є незалежними. Новиною для нас було те, що асоціація мовників на підставі конкурсу визначає,  кому надати безкоштовні телевізійні ліцензії на мовлення, якщо компанія заявить кращій  контент і ціни для глядача.

Кількість грузинів, які вільно спілкуються англійською, просто вражає! Велика кількість міжнародних організацій в країні  – теж.

Нас цікавить все, що пов’язано  з так званим  «грузинським дивом».  Уча Сетурі з інституту Розвитку Свободи Інформації та Звіад Коридзе  з Грузинської  Хартії  Журналістської  етики  успішними  називають реформу освіти, поліцейську і митну реформи, ще кажуть, що після звільнення всіх працівників податкової   сфери бюджет країни виріс в декілька разів. В Грузії  існує реєстр, де бізнесмени і офіційні особи  розміщують фінансову інформацію  як про себе, так і про членів своїх сімей до тещі і кузенів.

Тендерні закупівлі посадовими особами практично унеможливлюють відкат, тому що перевіряються по ІД громадськими організаціями і журналістами. «Саме головне – не зупинятися, проводити реформи, без цього нічого не вийде»,  – говорить директор телебачення «Гурія» Авто Гвелебіані.

Посол України в Грузії Василь Цибенко в розмові з нами стверджує, що кардинальні зміни можна зробити не за 20 років, а значно швидше. «За це відповідає уряд країни, він повинен здійснювати реформи, а не парламент. Корупція в Грузії досягла перед змінами таких масштабів, що вже далі падати  не було куди.  На вікнах навіть 6-х, 7-х поверхів мешканці змушені були ставити грати – грабували. Жінкам неможливо було користуватися підземними пішохідними переходами. Здавалось, що це ніколи не закінчиться. І що. Корупція була знищена за 2 роки. В 2004 році в тюрмах було 5 тис. засуджених, через 4 роки  – 28 тисяч. Уряд Саакашвілі продемонстрував нульову толерантність до злочинів. Був створений єдиний реєстр для роботи з дозвільними документами. Зареєструвати авто – 20 хв.  Якщо хвилиною більше – пояснення «чому». Або працівнику бракує кваліфікації, або вимагає хабар. Влада напряму не спілкувалась з бізнесом. Всі торги – електронні. Всі платять податки в казну, а не в кишеню влади. Бюджет виріс з 400 млн. до 4,5 млрд.!»

«Завтра на нас чекає Президент» – нагадує нам ввечері начальник Української програми партнерства у галузі мас-медіа Світлана Жолобайло. Скажу чесно, ні на кого з нас це не справило особливого враження, бо за час перебування в Грузії і спілкування між собою – східняками  і західниками, цікавої інформації і подій було і так за край. Але дарма. Те, що ми побачили в адміністрації Президента було варто уваги.  Виявилося, що досить легко потрапити на територію адміністрації, треба залишити зайві речі, показати паспорт і пройти через «рамку» як в аеропорту. Адміністрація розташована в історичному  районі Тбілісі  Авлабари, на вулиці М. Абдушелашвілі. Палац збудований  за  ініціативою  Михайла Саакашвілі в 2004-2009 роках. Автором проекту є Георгий Батиашвили, добудовував резиденцію італієць Мікеле Де Луккі. Композиційно палац являє собою класичну  римську споруду, яка вгорі накрита  скляним куполом.  В тому куполі можна ходити скляними спіральними сходами,  роздивлятися місто і гори навколо і відчувати себе по-справжньому вільним птахом – класне відчуття!

Георгі Маргвелашвілі входить в кольорову залу для зустрічей  точно в призначений час. Вітаємося за руку, приємна посмішка, відкритий погляд.  Працівники адміністрації сказали нам перед зустріччю, що Президенту можна ставити будь-які  запитання. Чим ми і користуємось. Звісно, що перше питання – це війна, це біль, як було в них і що робити нам. «Війною Росію ми не переможемо, а переможемо розумом, створивши кращі умови для життя людей» – це слова Президента Грузії, країни, яка  пережила  велику біду і страшний біль. Країни,  яка  вже  впевнено стала на свій шлях розвитку і вектор розвитку  точно не направлений на схід.

Відлітаємо до Києва, залишивши себе в цій чудовій землі, взявши з собою частку її, частку болі і гордості її людей, їх гостинності і не втраченої дитячої цікавості, прагнення життя. Слава Грузії! Слава Україні! Героям Слава!

Олена Третяк

Тбілісі- Мцхета. 5-11 жовтня 2014 р.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Scroll To Top