“А що рідні подумають, а що сусіди скажуть, а як на роботі будуть на тебе дивитися?”: Нестерпна стереотипність буття | Телерадіокомпанія "ВЕЖА"
На Прикарпатті вчителька фізкультури відгамселила ученицю Обласна міграційна служба передає низку функцій місцевим органам влади (ВІДЕО) У Міжнародний день театру іванофранківські актори планують здивувати глядачів незвичною постановкою (ВІДЕО) У кожному приміському селі буде дитячий садочок (ВІДЕО) Вперше в Івано-Франківську відбуваються міжнародні відкриті змагання з фігурного катання (ФОТО) Завершилася реєстрація для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні (ВІДЕО) В рамках акції “Чистий четвер” міський голова Руслан Марцінків та керівник комунального Департаменту Михайло Смушак проінспектували ранковий благоустрій Івано-Франківська (ВІДЕО) Журі “Тріумфу” має намір назвати лідерів економічного розвитку Івано-Франківську (ВІДЕО) Чимало іноземців потрапляють на Прикарпаття каналами нелегальної переправи мігрантів (ВІДЕО) В Івано-Франківському національному медичному університеті провели кастинг серед студентів-медиків для нового вокального шоу «Голос ІФНМУ» В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування Ми варті того, щоб бути дебютантами організації проекту «Креативна Європа» В Івано-Франківську відбувся Всеукраїнський технічний семінар з таеквон-до В Івано-Франківську презентували книгу «Національний реєстр рекордів України 2016» В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування
Головна / Культура / В Івано-Франківській мерії визначили переможців програми розвитку місцевого самоврядування
“А що рідні подумають, а що сусіди скажуть, а як на роботі будуть на тебе дивитися?”: Нестерпна стереотипність буття

“А що рідні подумають, а що сусіди скажуть, а як на роботі будуть на тебе дивитися?”: Нестерпна стереотипність буття

“Ви, напевно, плаванням займаєтеся, – цілком щиро зазначив хлопець з салону з ремонту комп’ютерів, коли я однією правою рукою підхопила під пахву відремонтований системний блок. – Ну, у вас плечі такі широкі, та й взагалі …”. Виходила з салону я більше схожа на здивованого, швидше, навіть ошелешеного філіппінського долгопята (ссавець з найбільшими очима у світі).
achto_rodnye_01

На вулиці я почала гарячково обмацувати свої злегка широкі плечі і згадувати, в якому басейні я провела свідомі роки. Наступні кілька днів я, проходячи повз вітрини магазинів, все намагалася угледіти, чи не рухаюся я випадково брасом, кролем або батерфляєм. А як прекрасно все починалося … з плавання, тобто зі стереотипу.

Колись словом “стереотип” називали монолітну друковану форму, кліше для друкарських машин, сьогодні це – усталене, шаблонне ставлення до подій або людини. Зі стереотипами ми стикаємося щодня.

Національні, релігійні, професійні, статеві, вони, немов вірус, в самому ранньому дитинстві паралізують нашу свідомість, накладають відбиток на наші уявлення про речі і диктують свої неписані закони і правила життя в суспільстві, яких ми поспішаємо дотримуватися.

Коли здійснюємо вчинок, нам важливо отримати схвалення і підтримку з боку суспільства, ми легко робимо передчасні висновки з навішуванням ярликів і “всіх собак” на явища і інших людей. Чому? Можливо, ми просто боїмося?

Негативний досвід минулого, пережиті ситуації, де довелося обпектися так, що тепер дуємо і на воду, створюють “панцир”, “бронь”, шаблон поведінки через страх зробити помилку. І ось зі стереотипами ми виходимо в люди, щедро ними ділимося і … приймаємо чужі. Найцікавіше, що цьому не вчать у школі, про це не пишуть у книгах, але це твердо сидить в наших головах. Тільки час здатен переконати людину в безглуздості багатьох життєвих кліше, нестерпною стереотипністю буття і змусити її переглянути те, що колись було нав’язано суспільством або придумано нею самою.

Єгор, 26 років:
– Скільки я всього чув на свою адресу, ви навіть уявити не можете. Я не вживаю алкоголь. Взагалі. Це моя життєва позиція, мій свідомий вибір, який я, до речі, нікому не нав’язую. А в нашій країні люди, які не п’ють спиртовмісні напої, сприймаються якось по-особливому. Іншими словами, як дурні, “падлюки” та інша нечисть. Коли я приходжу в незнайому компанію і на пропозицію випити відповідаю відмовою, відразу ж чую у відповідь: “Ти що, хворий?”
Я вже звик. Раніше намагався пояснювати, потім був період, коли я, немов на барикадах, відстоював свою безалкогольну позицію, а тепер я просто посміхаюся, коли мені починають говорити про мій не зовсім здоровий глузд, про неповагу. Багато в чому завдяки своїй позиції я переглянув своє життя, змінив оточення. Не можу спілкуватися з людьми, які живуть забобонами.

Наталя, 31 рік:
“Ти стара діва, яка так і помре одна. Ти навіть не зможеш попросити склянку води перед смертю, тому що нікого буде покликати”, – цю тираду своїх родичів я вивчила напам’ять.
Сумно, але в нашому суспільстві існує стільки стереотипів щодо незаміжньої дівчини злегка за 30, що часом я хапаюся за голову. Звідки ці “забобони”?
achto_rodnye_02

Чому така зневага, осуд вільних дам? Пам’ятаю, як в 27 років прийшла на прийом до гінеколога. Мій лікар був на лікарняному, і його заміняв інший. Мене приймала бабуся, вибачте. Жінка, мабуть, ветеран охорони здоров’я, відчитала мене, як маленьку дівчинку, за те, що незаміжня, що веду статеве життя не в шлюбі, і далі – за списком, прочитала цілу лекцію і весь прийом вела себе грубо, з осудом. У цей день я дізналася багато нового про себе. Було боляче, неприємно, бридко. А якби на моєму місці була двадцятирічна дівчина, яка б сприйняла слова гінеколога близько до серця? Може, варто дивитися на світ не через призму своїх уявлень і очікувань? Світ набагато ширший, і люди набагато глибші.

Наталія, 40 років:
– На жаль, я дитина радянського часу. Чому “на жаль”? Просто я б розлучилася з чоловіком ще молодою, коли він почав гуляти. А раніше розлучення були під забороною. “А що сусіди та родичі скажуть, а як на роботі будуть на тебе дивитися, а як дитина буде вчитися в школі?”
Здається, мої батьки зібрали весь список стереотипів того часу. Я вийшла заміж у 19 років. Причина, як і у більшості, – вагітність. Але якщо у багатьох дівчат ці 9 місяців стають найщасливішими місяцями очікування малюка, моя вагітність була для мене пеклом, яке не закінчилося навіть після пологів. Грошей не вистачало, і після роботи чоловік почав таксувати. З часом з’явилися друзі, п’яні компанії, дівчатка. На останніх термінах вагітності чоловік заразив мене гонореєю. Скільки я тоді сорому натерпілася, я навіть не можу передати словами. Після пологів були і бійки, одного разу чоловік мало не задушив мене. Весь цей час мама говорила мені: треба терпіти, мовляв, перебіситься, налагодиться побут. До цих пір живемо разом, але образа так і не пройшла. Я все пам’ятаю, немов було вчора. Шкода, що не можна повернути час назад.

Михайло, 55 років:
– Часом живу стереотипами, і чесно в цьому зізнаюся. Я життя прожив, бачив багато, дуже добре розумію і відчуваю, що відбувається. Але мені не чуже нове, я відкритий людям. Адже як сказав Харукі Муракамі: “Людини без стереотипів не буває. Як музики без теми. Але в той же час стереотипи сковують наші думки і вчинки. Вони обмежують нашу свободу, руйнують шкалу пріоритетів, а часом і деформують логіку”.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

Scroll To Top